Тоня Ґліммердал

540

Марія Парр. Тоня Ґліммердал. Повість / Пер. з норвезької Галина Кирпа, малюнки Ошильд Ірґенс. – Вінниця: «Теза», 2012. – 251 с.

Дівчинка Тоня Ґліммердал, головна героїня однойменної повісті норвезької письменниці Марії Парр, часом змушена поводитись як доросла, з тієї причини, що деякі дорослі поводяться як діти. Тому й саму книжку важко назвати виключно дитячою. Крім того, Тоня – єдина дитина в гірській долині, де вона живе, а її найкращий друг – не одноліток, а старий «троль» Гунвальд.

Початок повісті трохи нагадує нам попередню книжку авторки «Вафельне серце», теж перекладеної українською мовою: розповідь починається з опису небезпечної пригоди екстремалки Тоні: вона з’їжджає з гори на снігокаті без гальм. «Вона знов заривається головою у глибокий сніг. Цікаво, скільки разів можна так зариватися протягом однієї п’ятниці?» – думає дівчинка.

У Тоні щаслива та не класично патріархальна родина: дівчинка живе з татом і дуже сумує за мамою, яка працює на важливій роботі далеко в морі й приїжджає додому кілька разів на рік. Можливо, саме тому в дівчинці більше “хлопчачості”, ніж “дівчачості”: спочатку вона нагадує приїжджим дітям хлопчика.

Здається, що вся книжка так і мине в описі розваг Тоні та спробах знайти друзів-однолітків. Та все кардинально змінюється після того як Тонін найкращий друг потрапляє в лікарню, і до Ґліммерала приїжджає його донька, з якою вони одразу стають чи не найгіршими ворогами. Тоні доводиться забути про ігри для вирішення більш нагальних проблем. Її сміливість та девіз «швидкість і самоповага» стають їй у великій пригоді.

Авторка не робить своїй героїні жодних послаблень: Тоня робить неоднозначні вчинки й відповідає за них як доросла людина. Хоча «доросла» – невдале порівняння, швидше – як справжня людина в піднесеному гуманістичному значенні. Рефреном через цілу книгу проходить думка «діти ні в чому не винні», адже вони не відповідають за помилки й дурниці, які чинять дорослі в ім’я своєї гордості чи впертості, зневаживши й забувши любов, що так потрібна усім – і дітям, і дорослим.

У цій книжці Марія Парр знову показує власний унікальний стиль: безпосередність головних героїв, почуття гумору й водночас відвертість з читачем, драматичність і серйозність переживань головних героїв. Ці риси роблять «Тоню Ґліммердал» хорошою літературою без жодних вікових та географічних обмежень.

Інна Анісімова

Читайте також: “Вафельне серце” Марії Парр