Вальтер Беньямін і радіо для дітей

66666

Німецький філософ, письменник, мислитель, Вальтер Беньямін зробив близько 30 записів для Німецького Радіо впродовж 1929-1932 років спеціально для дітей віком 7-14 років; кожен запис був 20-ти хвилинною розмовою чи монологом. У фокусі були теми, які могли зацікавити дітей. Більше інформації тут.

На цій сторінці можна послухати записи в начитці Харальда Віснера.

School Library Journal: мультикультуралізм в дитячій літературі

sljlcover

Новий випуск журналу про дитячу літературу School Library Journal присвячено мультикультуралізму. На сторінках журналу можна знайти різноманітні корисні ресурси щодо тематичного моделювання шкільних програм і дискусій.

School Library Journal – це англомовний журналресурс для педагогів і професійних дослідників дитячої літератури.

 

Книжка-картинка – провідна тема журналу про дитячу літературу

march2014cover_FAKE_200x300

Новий випуск журналу про дитячу літературу The Horn Book Magazine присвячено англомовним книжкам-картинкам, авторам та ілюстраторам, а також міркуванням про ролі та функції книжки-картинки.

Хоча для прочитання всього випуску  журналу потрібна передплата, стаття Тома Бартелмесса «Що створює добру обкладинку для книжки?» та кілька есеїв від англомовних творців дитячої книжки доступні для читання.

The Horn Book Magazine – найстаріше та одне з найвпливовіших американських періодичних видань про дитячу та підліткову літературу. Журнал засновано 1924 року в Бостоні.

Ніл Гейман про погані книжки

Ніл-Гейман

Популярний англійський письменник Ніл Гейман у статті What the Fuck Is a Children’s Book Anyway? ділиться своїм дитячим досвідом читання книжок, а також висловлює кілька слушних зауваг. Одна з них:

“Мене дивує, коли люди запитують мене, як вберегти їхніх дітей від читання поганих книжок. Те, що бере для себе з книжки дитина, і те, що черпає дорослий – зовсім різні речі. Ідеї, які дорослому здаються банальними й нудними, дитині видаються свіжими, новими, змінюють її світобачення. Крім того, оскільки ми читаємо книжки крізь призму особистості, діти здатні вселити в слова таку магію, про яку не здогадувався навіть сам автор”.

Джерело: The Horn Book Magazine, November/December 2012

Девід Алмонд про дитячу літературу

Девід-Алмонд

Дитяча література – це простір великого експерименту. Як і самі діти, вона може бути веселою й грайливою або надзвичайно серйозною. Вона не повинна відставати від життя чи бути прийнятною. Вона винахідлива, вона дослідницька, її важко класифікувати. Вона розповідає казки про кроликів і качок, вампірів і зомбі, звичайних дітей у звичайних будинках, про любов і смерть, досліджує найглибші, радісні й тривожні аспекти людського досвіду. Це експерименти з нарацією та жанром, формою сторінки й формою книжки. Це місце, де література постійно оновлюється.

Девід Алмонд,

британський дитячий письменник

художній керівник Фестивалю дитячої літератури в Баті

Джерело:  TELEGRAPH.CO.UK

Розмова про якість премії, канон та нові підходи до читання дитліт

– Формування дитини-читача залежить від різних чинників. Нині я вивчаю дитячу літературу в Пенсильванському державному університеті й спостерігаю за тим, як навчають у США вчителів і бібліотекарів, що в майбутньому будуть працювати з дітьми. Упродовж 4-5 років їх вчать аналізувати дитячу книжку за допомогою всіх можливих літературних теорій. Це, перш за все, формує їхній смак, точку зору, а найголовніше – критичне читання. Вони вчаться серйозно розмовляти про книжки, використовуючи певні наукові методики (наприклад, методика «Розкажи мені» (Tell Me Approach), розроблена Айданом Чамберсом (Aidan Chambers).

З інтерв’ю Оксанки Лущевської для “Великого Їжака”.

Думки: Юля Смаль про дитячу літературу

Започатковуємо на “Казкарці” нову рубрику, де цитуватимемо думки класиків і сучасників про дитячу літературу.

Автор творів для дітей Юля Смаль про українську дитячу літературу радянської доби:

Я давно задумувалася над тим, чому так мало в дитинстві читала класичної дитячої літератури. Так, попри мене пройшли і Пітер Пен, і Мумі Тролі, і Чарівник країни Оз, і Пінокіо, і ще стільки всього, що й страшно уявити, я наверстую це зараз, зі своїми дітьми.

У моєму дитинстві були “Чарівник смарагдового міста” з “Урфін Джусом”, був Незнайка, Буратіно, була дівчинка Аліса з майбутнього в усіх книжках Буличева, була там республіка Шкід, два капітани, Тимур і його команда, всього не перерахуєш. Моє читацьке дитинство припало на радянську, а,радше, російську радянську літературу. Треба сказати, що вона мені подобається досі. Звісно, я знаю, що Толстой злизав Буратіно з Пінокіо, а Чарівник смарагдового міста – ні що інше, як плагіат, з його колеги з країни ОЗ, проте…