То чи є для Ульфа Старка табу?

en_liten_bok_om_karlek-stark_ulf-30383578-575689302-frntl

Чи буває людина щаслива, коли на світі йде війна? Буває, якщо в неї є любов. Як вона живе? Любов’ю. Про що думає? А багато про що: про тата, якого мобілізували до війська. Про маму, яка страшенно стомлюється на роботі. Про ідіота з чорними вусиками, через якого у Європі спалахнула війна. Про фею з вищого світу, яка знає, що діти люблять шоколад. Про радість, яку можна приберегти для мами. І про найнесподіваніші різдвяні подарунки, яких не дають за продовольчими картками. Які звалюються на людину лише від великої любові.

Людині, що вміє любити, ніщо не заважає відчувати щастя. Бо любов – це той світ, що складається з надзвичайно важливих дрібничок. Головне – побачити їх. А ми ще з “Маленького принца” знаємо: “найголовнішого очима не побачиш. Найголовніше побачиш серцем”.

Я почала шукати “Маленьку книжку про любов” (одна з найновіших книжок Ульфа Старка) ще до приїзду письменника в Київ. Тож тільки підійшла знайомитися з Ульфом та Яніною, відразу про неї й запитала. І як же я зраділа, коли вони мені відповіли: “А ми її привезли”!

І коли вже книжка була в моїх руках, дорогою додому я почала її читати:

Мама й тато назвали мене Фредом.
Але це не допомогло. Однак почалася війна. І татові довелося поїхати з дому і чатувати на варті кордону десь далеко на півночі…
Я поставив тата на полиці кахляної груби, щоб він відчув тепло. Власне, не тата, а його фотографію…
Потім я поставив поруч нього фотографію мами, аби він не відчував себе самотнім. На ній вона усміхається, бо в неї в животі сиджу я…

Отже, хлопчика звати Фред, що означає мир.  Якби це був український хлопчик, то він би звався Мирослав або Любомир. І йдеться тут про події під час другої світової війни у Швеції. Та, певно, події – буде загучно сказано. Власне, йдеться про почуття малого хлопчика Фреда протягом чотирьох днів напередодні Різдва.

Ulf Stark. En liten bok om kärlek. Lilla Piratförlaget AB, Stockholm, 2015. Bild Ida Björs
Ulf Stark. En liten bok om kärlek. Lilla Piratförlaget AB, Stockholm, 2015.
Bild Ida Björs

Тут зримо постає образ дитячої душі, де повно сумнівів, переживань, радощів і надії. Фред тужить за татом так, що провадить із ним уявні розмови. Бо в нього від тата немає таємниць. Ба – у нього з татом з’являється спільна таємниця.  У тієї таємниці кучеряві коси і велика сила в руках. Її звати Ельса.  От би тільки Фредові навчитися відваги! Бо тато каже, що в коханні не завадить бути і чесним, і відважним.

І знов текст мовби пронизує оцей упізнаваний Старків гумор. Усмішка зрозуміння. Ніде немає зайвини, усе по-дитинному просто. А що як якийсь хлопчик чи дівчинка прочитають про Фреда і собі захочуть подарувати мамі гіацинт? Мені принаймні захотілося. Хоч моєї мами давно нема на світі. Але щоб любов не помирала, нам треба раз по раз підкидати в неї тепло свого серця.

Ulf Stark. Guldhjärtat. Bonnier Carlsen, Stockholm, 1996. Bild Marianne Enquist
Ulf Stark. Guldhjärtat. Bonnier Carlsen, Stockholm, 1996.
Bild Marianne Enquist

Незадовго до приїзду Ульфа Старка в Київ я саме переклала повістину  “Золоте серце”.  У цій книжці багато музики Бетговена. Людвіґові 12 років, він носить ім’я знаменитого композитора та грає на піаніно. І для нього дуже важливі дві речі в житті: навчитися грати серцем і навчитися любити по-справжньому. Бо любити когось по-справжньому – це не просто знати, які в нього очі, коси, руки. Треба знати, яка в нього душа.

І тоді Людвіґ простягає їй квіти, які ховав за спиною. Букет такий завбільшки, що пролазить у дірку в паркані.
– Ось! Це тобі!
– Мені? Навіщо?
– Бо ти мені подобаєшся. Це – доказ. Тепер ми будемо разом?
Катаріна дивиться на троянди, зірвані з клумби. А він дивиться на її носа, на очі і на ланцюжок у неї на шиї, де виблискує серце. Між ними западає довга мовчанка.
– Ні-і, – нарешті каже вона.
– Чому?
– Квіти можна дарувати кому завгодно, а я не хочу мати те, що можна подарувати кому завгодно. Я хочу мати щось дуже справжнє…

Коли я перекладала цю повістину, то думала: мабуть, усе-таки це найкраща Старкова книжка. А потім згадала, що так само я думала, коли перекладала “Чи вмієш ти свистати, Юганно“, потім –  “Мій друг Персі, Бофало Біл і я“.

Та що ж це таке?!  А тепер ось і “Маленька книжка про любов” –  знов найкраща?!  Що буде, як скоро ляже мені на стіл ще й “Сестра з-за моря”? Ця повістина побачила світ торік, і в ній оповідається про взаємини дівчинки-біженки Сіркки з Фінляндії зі зведеною сестрою Марґаретою у шведській родині. Передчуваю, що мені тяжко буде назвати й цю книжку не найкращою. То, може, Ульф Старк – саме той письменник, у кого всі книжки найкращі?

Ulf Stark. Systern från havet. Bonniers Carlsen, Stockholm, 2015. Bild Stina Wirsen.
Ulf Stark. Systern från havet. Bonniers Carlsen, Stockholm, 2015. Bild Stina Wirsen.

Багато письменників пишуть книжки часом дуже читабельні й хороші.  Часом так собі. Може, загадка криється в тому, що Ульф Старк не просто пише книжки, він майстерно творить Літературу. Може, саме в цьому його найголовніший козир. Не в одному інтерв’ю шведській пресі він повторював, що найменше думає про читача, коли пише. До речі, це його і ріднить з Астрід Ліндґрен, що казала: “Я пишу для єдиної дитини” (цебто для самої себе).

Мені згадалася така деталь: ще підлітком Ульф Старк прочитав роман “Геній” класика шведської літератури Івара Лу-Югансона, що справив на нього дуже сильне враження. Ульф задумав тоді: “Ось які книжки я буду писати, коли виросту – справжні книжки, у яких є смуток, радість і любов”.

І так воно й сталося. У його книжках і справді багато смутку, радості й любові. І ні крихти фальші.

Ulf Stark. Systern från havet. Bonniers Carlsen, Stockholm, 2015. Bild Stina Wirsen.
Ulf Stark. Systern från havet. Bonniers Carlsen, Stockholm, 2015. Bild Stina Wirsen.

Мабуть, доречно було б сказати трохи про найпомітніші нагороди, які має письменик у Швеції. Адже всі ці імена мовби самі за себе говорять: премія Нільса Гольґерсона, Астрід Ліндґрен, Авґуста Стріндберґа, Еміля (того, що з Льонеберґи), Марії Ґріпе. Окремі відзнаки –  в Голландії, Бельгії, Німеччині (далекого 1994 за “Чи вмієш ти свистати, Юганно” після першого шведського видання). Відчуваєте, як ми запізнилися? Втім, ми ще своїх не дуже вміємо помічати.

І насамкінець: то ж чи є для Ульфа Старка табу? Напевно, таки є.  Лише одне. Табу на поганописання. Він просто не вміє погано писати.